Субота, 16.12.2017, 19:42
Welcome Гость | RSS

Кафедра міжнародних економічних відносин

Блог

Home » 2012 » Травень » 22 » Засади та принципи управління відтворенням людського капіталу
00:39
Засади та принципи управління відтворенням людського капіталу

Складність процесу управління людським капіталом зумовлена великою кількістю чинників формування, відтворення та використання, непослідовним розширенням ключових складових та часто непередбачуваними наслідками для досліджуваної категорії. Водночас і області та суміжні між областями сегменти регулювання відтворення та використання людського капіталу становлять множину значень, можливість відобразити в якій сукупність дій та регуляторних інструментів в силу волатильності соціально-економічних систем, частої зміни домінантних чинників, залишається незначною. Складність процесу формалізації управління людським капіталом полягає у необхідності дотримання принципів, правил та норм управління, що в кінцевому результаті забезпечать запланований ефект та не призведе до негативних регуляторно-управлінських наслідків.

До областей реалізації регуляторно-управлінських заходів слід віднести:

- демографічну політику та демографічний розвиток;

- формування матеріальної бази конкурентоспроможності людського капіталу та системи соціального забезпечення;

- дошкільне виховання;

- загальну освіту;

- систему вищої освіти;

- ринок праці, як область капіталізації людського потенціалу;

- законодавчо-нормативне закріплення інтелектуальної власності та людського капіталу;

- соціальну мобільність;

- систему медичного забезпечення;

- інвестиційний сектор;

- систему конкурентних відносин, тощо.

Кожна з перерахованих областей об'єктивно володіє комплексом сформованих протягом тривалого періоду розвитку принципів, що цілеспрямовано визначають результативність її функціонування, а на етапі планування – завдання регуляторно-управлінської політики. Приймаючи до уваги та не вдаючись до деталізації концептуальних положень управління перерахованими підсистемами, слід зосередитись на принципах формування механізму управління конкурентоспроможністю людського капіталу, як ключовому завданню в ході його відтворення та використання. А також, розглянути підходи до визначеної області управління з точки зору економіки знань, де людський капітал трактується в якості ключової продуктивної сили.

Принципи управління конкурентоспроможністю людського капіталу відображають еволюцію суспільних формацій, закономірності суспільного розвитку, функціонування економічних, соціальних, регуляторних та управлінських систем і застосовуються для попередження на етапі започаткування, проектування та реалізації проектів можливості невдач, уникнення ризиків зниження запланованих ефектів.

Традиційно до групи ключових принципів слід віднести непорушність прав людини. З однієї сторони, дотримання принципу поваги до прав особи-носія людського капіталу ґрунтується на засадах суспільної демократії – суспільного розвитку, відповідно якого гарантовано право на життя, працю, приватну власність, тощо. В межах правової бази України права людини гарантовані нормами закріпленими в Конституції України, законодавчих актах, серед яких, Закон України "Про громадянство України", Закон України "Про зайнятість населення", Закон України "Про підприємства і підприємництво в Україні" та ін. На міжнародному рівні Україна зобов'язалась виконувати вказані норми відповідно Гельсінської конвенції з прав людини. З іншої сторони, процес реалізації праці відповідно детермінант економіки знань передбачає використання саме розумових здібностей, високий ефект від яких можливий виключно в умовах добровільної діяльності, гарантування базових потреб особи.

В межах поставленої проблеми дотримання прав людини забезпечує:

- еволюцію суспільних формації, з утворенням в осяжній перспективі суспільного та економічного механізмів, в снові яких лежить реалізація людського капіталу;

- перетворення людського потенціалу в конкурентний людський капітал;

- набуття людськими та трудовими ресурсами якостей людського капіталу;

- системну структурну трансформацію галузей та економіки, тощо.

Окрему суміжну з правами людини групу принципів становить гарантування свобод і потреб людського розвитку. Введення вказаного принципу до системи проектних обмежень моделювання механізму управління конкурентоспроможністю людського капіталу викликане необхідністю врахування його двоїстої природи, де досліджувана категорія з однієї сторони виступає сукупністю властивостей, що забезпечує ефекти на основі володіння "активом людський капітал", а з іншої – обмежує надмірну експлуатацію його носіїв, що потенційно здатна призвести до втрати активу через погіршення фізіологічних їх можливостей. Тобто, при застосуванні приведеного принципу переслідується мета закріпити в межах проектованого механізму гарантію уникнення потрапляння носіїв людського капіталу в надмірну залежність від інвесторів в його відтворення.

Приведені принципи умовно доцільно віднести до загальної групи суспільних, яку слід доповнити принципом узгодження з закономірностями суспільного розвитку (рис. 1). Останній принцип покликаний забезпечити уникнення формування неприродних систем, що не сприяють з однієї сторони досягненню цілей, а з іншої – виступають причиною дисфункції та неефективності економічного механізму, господарської системи, регуляторних та управлінських інститутів.


Рис. 1. Принципи проектування механізму управління конкурентоспроможністю людського капіталу

Процес управління та проектування механізму вимагає врахування волатильності, екстарпальованої впливом чинників суб'єктивного характеру в судженнях носіїв людського капіталу.

На практиці раціональна поведінка, притаманна на рівні суб'єктів господарювання, де експлуатаційні ефекти визначаються раціональністю системи управління, і на рівні економіки, де ефекти визначаються ефективністю соціально-економічного механізму. На рівні особи об'єктивність рішень визначається з однієї сторони знаннями та досвідом, а з іншої – інформаційним забезпеченням. Слід констатувати, що для переважної маси носіїв людського капіталу обмеження в перерахованих ресурсах виступають закономірними причинами суб’єктивного характеру поведінки.

Тобто, суб'єктивна, нераціональна поведінка виступає закономірним явищем, а раціональна поведінка швидше носить тимчасовий характер та цілком може бути охарактеризована як виняток з поведінки особи. Частково, негативний вплив суб'єктивного характеру поведінки компенсується інституційним розвитком держави, що узгоджується з етапами життєвого циклу особи, відповідно якого з настанням певного віку носій людського капіталу здійснює загальноприйняті суспільні дії, наприклад вступає до школи, вищого навчального закладу тощо.

В повній мірі уникнути впливу суб’єктивної поведінки не вдається, і в ході управління необхідно враховувати закономірності групової поведінки населення. Остання проявляється у типовій реакції на регуляторні заходи-стимули, зокрема:

- на початкових до формування проектованих процесів долучаються "новатори" та "ранні послідовники за новаторами";

- до основної групи носіїв людського капіталу, що ототожнюється з забезпеченням основного масового ефекту, відносяться "ті що бажають діяти як всі", які реагують пізніше;

- останніми реагують "консерватори", включення яких у процес свідчить про завершення перехідного, трансформаційного періоду регуляторної політики.

Найбільш сталими представниками, що головним чином забезпечують ефект від управління конкурентоспроможністю людського капіталу є "особи, що бажають поступати, як всі". Їх частка в структурі груп осіб-носіїв людського капіталу складає 68 %. Частка "новаторів та ранніх послідовників", а також "консерваторів" розподілена в рівних долях – по 16 % (рис. 2).

Рис. 2. Структура населення за реакцією на регуляторні заходи

Реалізацію регуляторної політики слід орієнтувати на найбільшу групу, оскільки тимчасова реакція "новаторів" супроводжується їх новою реакцією на зміни регуляторних інструментів. Водночас наявність приведених груп породжує хвилі реакції на регуляторну політику і вимагає етапності її реалізації.

Поряд з урахуванням суб'єктивного чинника, слід пам'ятати, що ефективність регуляторних заходів приведених груп визначається здатністю інституційної системи забезпечити формування, відтворення, використання людського капіталу. З цієї причини доцільно виділити окрему групу інституційних принципів.

В межах інституційної групи необхідно дотримуватись принципів закріплення відносин власності, що для проектованого механізму закріплює передачу права на "актив людський капітал", а також статус учасників інвестиційно-управлінського процесу з наступним формуванням інституційної системи, трансформації галузевої структури індустріальної економіки в економіку знань. Інституційні ефекти за виконання останнього принципу слід намітити у закріпленні статусу системних за секторами формування, відтворення та використання людського капіталу: виховання, освіти, інвестування, страхування, управління, охорони здоров'я тощо.

Невід'ємною вимогою до проектованої інституційної системи є ефективність функціонування, згідно якої інституційна система повинна забезпечити виконання функції покладених на механізм управління конкурентоспроможністю людського капіталу.

Суміжні до ефективності, чинники економічної групи включають принципи:

- комерціалізації, як ефективного способу мотивації розвитку;

- приросту ефективності економічної системи, на основі якої відбувається її вдосконалення порівняно з попередніми системами;

- системного економічного ефекту, що призводить до перетворення економічного механізму;

- низьких витрат, за яких в розпорядженні держави достатньо ресурсів на регуляторно-управлінську діяльність та запоруку швидкої трансформації механізму управління конкурентоспроможністю людського капіталу.

Близька до економічної, група управлінських принципів закладає еволюційну складову, як принцип дотримання постійного вдосконалення.

Розподіл управлінських зусиль відповідно мотивів конкурентних відносин вимагає врахування рівнів поведінки учасників механізму, між якими можна провести аналогію стосовно рівнів людського капіталу та рівнів управління. Тобто, закономірності розподілу людського капіталу на три рівні реалізуються в принципі трирівневого управління, відповідно якого регулятор реалізує політику на базовому рівні – держави чи національної економіки. В межах рівня національної економіки регулятор формує ресурсне забезпечення, систему відносин механізму управління конкурентоспроможністю людського капіталу особи та інституційну систему.

Міжрівнева взаємодія осіб-носіїв людського капіталу та суб'єктів господарювання – розпорядників та споживачів людського капіталу ґрунтується на взаємному задоволенні ключових потреб:

- особи-носії людського капіталу отримують ресурси життєдіяльності, розвитку, відтворення людського потенціалу;

- суб'єкти господарювання – ключовий ресурс забезпечення діяльності.

На додаток, необхідно звернути увагу на міжрівневе співвідношення ресурсних витрат та отримуваних ефектів. Найбільший обсяг витрачених ресурсів припадає на рівень національної економіки. При цьому, ефекти які отримує національна економіка формуються опосередковано, і носять вторинний характер, сформований на основі мультиплікативного відтворення від споживання населення та техніко-технологічного розвитку суб'єктів господарювання, як ресурсу конкуренції за міжнародні інвестиційні ресурси.

Найвищі ефекти від інвестування в людський капітал отримують особи-носії, як його власники, де якості на основі яких сформований людський потенціал та особа невіддільні, а розподіл відбувається за умов капіталізації потенціалу.

Суб'єкти господарювання отримують людський капітал в ході операції купівлі продажу. Тому, отримувана ними частка завжди пропорційна понесеним витратам, вища від частки національної економіки та нижча від особи-носія людського капіталу.

Незважаючи на, перший погляд, парадоксальність структурного співвідношення, дотримання принципу трирівневого управління виступає запорукою функціональності та ефективності проектованого механізму управління конкурентоспроможністю людського капіталу. В протилежному випадку перехід від індустріального суспільства до економіки знань не відбувається, людський капітал не формується, залишаючись лише ресурсами праці.

Група демографічних принципів орієнтована на врахування закономірностей демографічного розвитку, як джерела екстенсивної бази відтворення людського капіталу, зокрема парадоксу зниження народжуваності, особливостей міграційних процесів, тощо.

До приведеного переліку слід додати групу еволюційних принципів, що ґрунтуються на результатах системних структурних перетворень та наслідків впливу зміни суспільних формацій на конкурентоспроможність людського капіталу.

Окремо доцільно зупинитись на детермінантах економіки знань, під якими слід розуміти систему ключових чинників, що визначають закономірності функціонування і формування рушійних сил економічного механізму. До детермінант економіки знань слід віднести:

- перетворення людських ресурсів у ключову рушійну силу економічного механізму – людський капітал, за втрати статусу ключової рушійної сили аграрними та індустріальними ресурсами;

- високий попит на інтелектуальну працю та віддачу на людський капітал;

- зміни в галузевій структурі економіки, зростання ролі секторів формування, відтворення та експлуатації людського капіталу, зокрема: освіти, виховання, охорони здоров'я, управління, інвестування, тощо;

- перетворення людського капіталу в інвестиційну категорію;

- формування спеціальних інструментів інвестування, управління, купівлі-продажу, експлуатації людського капіталу;

- перетворення демографічних процесів на чинник екстенсивного відтворення людського капіталу;

- інтенсифікацію людського розвитку, зростання ролі соціальної мобільності у підвищенні конкурентоспроможності людського капіталу, територіальної мобільності у підвищенні ефективності управління людським капіталом;

- еволюцію форм власності продуктивних сил;

- перехід від витратного фінансування людського розвитку на інвестування людського капіталу.

Узагальнюючи проведений аналіз слід відзначити, що успішність управління відтворенням людського капіталу, забезпечення його конкурентоспроможності, вимагає на сучасному етапі застосування системи обмежень виражених з однієї сторони принципами проектування управлінських механізмів, а з іншої врахування принципів, що відображають еволюцію людського капіталу в системі ключових тенденцій розвитку економіки знань.

Повна версія статті:Ніколайчук М.В. Засади та принципи управління відтворенням людського капіталу/ М.В. Ніколайчук // Економічний аналіз : зб. наук. праць / Тернопільський національний економічний університет; редкол.: С. І. Шкарабан (голов. ред.) та ін. – Тернопіль : Видавничо-поліграфічний центр Тернопільського національного економічного університету "Економічна думка”, 2012. – Вип. 10. – Частина 1. – С. 428–432.

Views: 1212 | Added by: nikolaychuk | Tags: відтворення людського капіталу, людський капітал, управління, Ніколайчук М.В. | Rating: 0.0/0
Total comments: 0
Only registered users can add comments.
[ Sign Up | Log In ]
Site menu
Search
Log In
Calendar
«  Травень 2012  »
НдMoTuWeThFrSa
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Entries archive
Our poll
Хто заслуговує на висування єдиним кандидатом в Президенти в 2015 році від опозиції?
Total of answers: 54
Site friends
  • Official Blog
  • uCoz Community
  • FAQ
  • Textbook
  • Statistics

    Онлайн всього: 1
    Guests: 1
    Користувачів: 0
    Copyright MyCorp © 2017
    Hosted by uCoz