Понеділок, 11.12.2017, 06:50
Welcome Гость | RSS

Кафедра міжнародних економічних відносин

Блог

Home » 2012 » Квітень » 2 » Інтерпретація ключових категорій міжрівневої взаємодії суб'єктів формування людського капіталу
21:06
Інтерпретація ключових категорій міжрівневої взаємодії суб'єктів формування людського капіталу

Формування принципово нового погляду на процеси застосування та відтворення людського капіталу на етапі змін суспільних відносин, структурної трансформації національної економіки та становлення економіки знань вимагає критичного перегляду інструментів та механізмів регуляторного втручання, і в першу чергу – понятійно-категорійного апарату, спроможного об'єктивно представити суть та характер досліджуваного явища.

Вдаючись до деталізації категорії людський капітал окрему увагу варто приділити рівням його застосування, серед яких, природно виділити рівень особистості – безпосереднього носія людського капіталу, суб'єкта господарювання – його експлуатанта та держави, як форми суспільної організації людської спільноти за системою спільних для неї цінностей та характеристик.

Очевидність виділення трьох вказаних рівнів визначається мотивами застосування на них людського капіталу. Особа – носій людського капіталу чи системи знань, вмінь, фізичних та фізіологічних можливостей, переслідує мету збільшення доходів, забезпечення високого соціального чи групового статусу. Водночас, суб'єкт господарювання переслідує мету отримання високого комерційного ефекту від наявного в розпорядженні людського капіталу. Держава гіпотетично спроможна отримати вигоди від використання наявного людського капіталу в ході конкуренції за обмежені фінансово-інвестиційні, природні ресурси та ресурси розвитку в межах світової економіки. Виділена диференціація виступає однією з підстав систематизації та класифікації видів і форм людського капіталу (рис. 1).

 

Рис. 1. Видова систематизація людського капіталу/потенціалу [складено автором]

Очевидні відмінності між людським капіталом різних рівнів задає перспективи його використання, можливі форми, шляхи відтворення, способи застосування та отримання ефектів. В силу низького інституційного розвитку, недосконалого економічного механізму та відсутності ефективного конкурентного ринку праці, людський капітал у зародковій перманентній формі притаманний лише рівню суб'єкта господарювання.

Обмежившись вказаним рівнем можна з певністю констатувати, що з точки зору традиційно застосовуваного визначення людського капіталу та розподілу між людським капіталом та людським потенціалом, персонал в розпорядженні суб'єктів господарювання набуває статусу людського капіталу лише у випадку застосування професійних знань, вмінь та здібностей. Разом з тим, перелік вмінь, знань та здібностей пересічного працівника значно ширший від виключно професійних. Останнє виступає підтвердженням необхідності розмежування людського капіталу та людського потенціалу.

В межах традиційних трактувань людським капіталом прийнято вважати виробничі знання, уміння і професійну підготовку, якими володіє окрема людина, які створюються в результаті затрат на навчання, освіту, зміцнення здоров'я. Разом з тим, дане визначення відповідає категорії людський потенціал, і характеризує можливості особи, що не тотожне капіталу. З цієї точки зору, слід відмітити, що людський капітал очевидно слід сприймати лише, як частину людського потенціалу, що здатна принести комерційні та соціально-економічні ефекти для носія, потенційного експлуатанта – суб'єкта господарювання та держави. Таким чином, утворення першого відбувається на основі комерціалізації людського потенціалу.

Окремої уваги заслуговують конкурентні відносини в системі міжрівневого розподілу людського капіталу. Існуюча практика свідчить про однорівневу конкуренцію. Зокрема, на рівні особи, носії людського капіталу конкурують за кращі умови розвитку, місця в дошкільних та шкільних навчально-виховних закладах, університетах. Після набуття особистістю статусу носія людського капіталу, конкуренція розгортається за робочі місця, вищі доходи та соціальний статус, як ключові резерви та ресурси його відтворення. На рівні суб'єкта господарювання підприємства конкурують за спеціалістів, а носії людського капіталу конкурують за робочі місця. На рівні держави конкуренція відбувається між національними економіками за кращі умови іноземного інвестування, імпорту технологій, інноваційного та соціально-економічного розвитку.

В силу відмінних мотивів, суб'єкти різних рівнів людського капіталу не конкурують між собою, і за виключенням певних суперечностей утворюють цілісну систему формування людського потенціалу, його конвертації в людський капітал, і застосування останнього в ході господарської діяльності та функціонування соціально-економічної сфери держави (рис. 2).

 

Рис. 2. Взаємодія суб'єктів формування людського капіталу [запропоновано автором]

У візуально представленій міжрівневій взаємодії суб'єктів формування людського капіталу, держава, особистість та бізнесові структури, на відміну від однорівневої, виступають партнерами, що забезпечують принципове подолання негативних наслідків конкуренції.

Результатом конкуренції на особистому рівні виступає формування людського капіталу та його позиціонування на ринку праці, де за узагальненого трактування, за критерієм спроможності до самореалізації, доцільно виділити групу високоосвіченої робочої сили – високоліквідного людського капіталу, кваліфікованої спеціалізованої робочої сили, на яку існує високий попит – середньо ліквідний людський капітал, некваліфікована робоча сила та кваліфікована робоча сила, нереалізована за профілем професійної підготовки, на яку не існує попиту – неліквідний людський капітал. Очевидним наслідком невдалої конкуренції за ресурси розвитку виступає неможливість реалізувати людський капітал на ринку праці, що в межах традиційного понятійно-категорійного апарату трактується як безробіття.

Подолання останнього визначається економічною активністю суб'єктів господарювання та ефективною економічною політикою держави, що відображає партнерську сутність міжрівневих відносин суб'єктів формування та застосування людського капіталу.

Гіпотетичні партнерські відносини на практиці набувають спрощеної форми, недостатньої для переходу людського потенціалу у статус людський капіталу. Першопричина – очевидна недосконалість сучасних концепцій людського капіталу, за якої потенційні учасники процесу його формування не усвідомлюють проблеми та практичних позитивів від включення в це економічне явище. Як наслідок, людина, як носій людського капіталу трактується виключно у статусі людського потенціалу. Суб'єкти господарювання сприймають людський капітал виключно як робочу силу, а функції держави зводяться до соціального захисту та соціального розвитку населення. Останнє цілком вписується у еволюцію поглядів на людину, як учасника економічного процесу.

Природно, на сучасному етапі, вершиною наукового обґрунтування місця людини в економічних та суспільних процесах виступає теорія людського капіталу, що в силу еволюційного розвитку поєднала в собі категорії попередніх теорій та отримані попередньо принципи управління. Водночас, приведені нами аргументи свідчать про архаїчний характер традиційно застосовуваних підходів, актуальність їх модернізації чи розробки нових трактувань та понятійно-методологічного апарату.

Підтверджуючи власне переконання в необхідності розділяти категорії людський потенціал та людський капітал, де до останнього належить актив, що конвертує перший у вигоди та ефекти, слід застосувати індивідуальний підхід для проаналізованих нижче суб'єктів формування людського капіталу на основі диференційованого підходу до переслідуваних ними цілей та здійснюваних функцій. Таким чином, людським капіталом особи слід вважати реалізований або придатний для потенційної реалізації людський потенціал, що забезпечує отримання матеріальних, моральних, соціальних та статусних ефектів. Людським капіталом суб'єктів господарювання виступає реалізований чи придатний для реалізації людський потенціал найнятих працівників та власників, що забезпечує отримання комерційного ефекту в ході здійснення господарських операцій.

При трактуванні категорії людський капітал слід враховувати можливість набуття видозмінених форм, де наприклад, державні службовці, в ході реалізації регуляторно-управлінських функцій держави переслідують, соціальні, та регуляторно-управлінські цілі. Очевидно, з певною мірою узагальнення ефекти від застосування людського капіталу суб'єктів господарювання та людського капіталу держави – державних службовців, слід вважати типовими. Критерієм приналежності до одного типу в приведеному випадку слід вважати персоналізований ефект принесений в якості віддачі на інвестований людський капітал.

Суттєво відмінної форми від двох попередніх набуває людський капітал держави, що в ході реалізації покладених на неї функцій переслідує цілі конкурентної першості в світовій економіці, міжнародних відносинах, залученню іноземних інвестицій, розвитку інновацій та політичної стабільності. На відміну від суб'єктів особистого та бізнесового рівнів, держава опосередковано застосовує сформований людський капітал, безпосередньо не контактує з його носіями та оцінює ефекти на основі загального економічного та соціального розвитку перевівши на другий план соціально-економічне зростання. З цієї точки зору, людським капіталом держави виступає реалізований чи придатний до реалізації людський потенціал, що забезпечує ефекти соціально-економічного, інституційного розвитку та підтримання функціонування національної економіки.

Формою володіння людським капіталом виступає актив, тобто право на використання сукупності фізіологічно сформованих і розвинутих продуктивних здібностей, особистих рис індивідів, що становлять людський потенціал. Наявність активу, як особливої форми ресурсу, особи, бізнесових структур та держави визначена, двоїстою природою людського капіталу  та неможливістю фізичного відділення власника людського капіталу – особи від процесу праці – його реалізації. Останнє на додаток до особливої форми відносин між власником та користувачем людського капіталу, обумовлює його властивості, серед яких, психологія, менталітет, кваліфікація, освіта тощо.

З огляду на виявлену особливість, слід також відмітити, що відмінність, яка об'єктивно слугує підставою міжрівневого поділу та визначає на перспективу процес управління, полягає у відділенні прав власності та розпорядження людським капіталом. Право власності та розпорядження належить єдиному власнику лише у випадку аналізу діяльності особи. Для бізнесових структур застосування людського капіталу обмежується правом розпорядження та використання. На рівні держави, в межах сучасної практики, відсутнє як право власності, так і права використання і розпорядження. Держава використовує лише ефекти від розвитку людського капіталу без оформлення правовласності.

В комплексі складних проблем сучасного етапу розвитку економічної науки, існують об'єктивні підстави для вдосконалення аналітичних інструментів та механізмів управління людським капіталом. Серед широкого кола дискусій, дослідження людського капіталу, попри вироблення узгодженого підходу, слід приділити увагу формалізації понятійно-категорійного апарату. І в першу чергу, як свідчать приведені аргументи, вимагає модернізації саме поняття людського капіталу, його розмежування з людським потенціалом, виділення людського потенціалу особи, суб'єкта господарювання та держави.

Ототожнення людського капіталу та потенціалу виступає обмеженням, що гіпотетично призводить до зниження ефективності управлінських інструментів. Зокрема, до людського потенціалу слід віднести виробничі знання, уміння і професійну підготовку, якими володіє окрема людина, які створюються в результаті затрат на навчання, освіту, зміцнення здоров'я, а людським капіталом виступає актив, що конвертує набутий людський потенціал у вигоди та комерційні ефекти діяльності суб'єктів господарювання, соціально-економічні ефекти для держави та статусні і матеріальні ефекти для носіїв людського потенціалу.

Слід погодитись з думкою українських та зарубіжних дослідників про особливу складність управління людьми, як ресурсом господарської діяльності, що потребує вироблення досконалих методів оцінки, формування та управління людським капіталом, розробки принципів, характеристик та методологічного обґрунтування.

Повна версія: Ніколайчук М.В. Інтерпретація ключових категорій міжрівневої взаємодії суб'єктів формування людського капіталу / М.В. Ніколайчук // Вісник Національного університету Львівська політехніка. – Львів: НУЛП. – 2011. – № 714 – С. 238-244.

Views: 1111 | Added by: nikolaychuk | Tags: людський капітал, інтерпретація ключових категорій, категорії людського капіталу | Rating: 0.0/0
Total comments: 0
Only registered users can add comments.
[ Sign Up | Log In ]
Site menu
Search
Log In
Calendar
«  Квітень 2012  »
НдMoTuWeThFrSa
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Entries archive
Our poll
Хто заслуговує на висування єдиним кандидатом в Президенти в 2015 році від опозиції?
Total of answers: 54
Site friends
  • Official Blog
  • uCoz Community
  • FAQ
  • Textbook
  • Statistics

    Онлайн всього: 1
    Guests: 1
    Користувачів: 0
    Copyright MyCorp © 2017
    Hosted by uCoz