Понеділок, 11.12.2017, 23:38
Welcome Гость | RSS

Кафедра міжнародних економічних відносин

Блог

Home » 2012 » Березень » 13 » Конкурентоспроможність людського капіталу в системі сучасних чинників розвитку економіки знань
02:24
Конкурентоспроможність людського капіталу в системі сучасних чинників розвитку економіки знань

Зародження та формування економіки знань та її продуктивної сили – людського капіталу, об'єктивно піднімає питання розвитку, відтворення та застосування в процесі життєдіяльності, реалізації господарських завдань бізнесових структур та функціонування національної економіки в ході міждержавних відносин. Ключовим елементом відносин на перерахованих рівнях виступає взаємодія власник – користувач людського капіталу, та конкуренція на рівні носіїв та похідних від них правовідносин.

На початкових етапах – класичної та неокласичної політекономії, конкуренція хоча і мала констатацію чинника економічних відносин, водночас почала розглядатись в якості джерела генерування економічних процесів та ключового елементу господарського механізму лише з середини минулого століття. Переломним моментом у трактуванні ролі конкуренції у господарському механізмі став перехід організації цільових ринків від "ринку виробника" до "ринку споживача". Відмінність визначається зміною суб'єктів ринку, що визначають споживчу кон'юнктуру. Ринок споживача визначається перевищенням пропозиції над попитом, а конкуренція при ньому набуває системного тотального характеру, виступає ключовим чинником перетворень в галузі, визначником спроможності розвиватись, формувати потенціал господарської діяльності на перспективу, стратегії розвитку суб'єкта господарювання, галузі, національної та світової економік. З середини минулого століття відбувається постійна інтенсифікація конкурентних відносин, вдосконалення механізмів їх реалізації.

Водночас на етапі формування інформаційного суспільства та зародження економіки знань не можливо проігнорувати відсутність трактування конкурентоспроможності людського капіталу, як ключового фактору виробничих відносин, навіть на рівні понятійно-категорійного апарату.

Диференційований характер конкурентних відносин визначається окремими рівнями: особи – конкуренція на міжособистому рівні за ресурси розвитку людського потенціалу, місця реалізації людського капіталу – перетворення людського потенціалу в людський капітал – капіталізації людського потенціалу, соціальний розвиток та соціальну мобільність; суб'єкта господарювання – конкуренція за людський капітал, що виступає чинником переваг на цільових ринках, рушієм організаційно-економічного розвитку, ресурсом отримання економічних та господарських ефектів, досягнення цілей господарської діяльності; держави – конкуренція за здобуття, підвищення та утримання міжнародного статусу національної економіки, соціально-економічної та політичної системи, на основі обсягів, структури, динаміки розвитку, потенціалу та ефективності застосування людського капіталу.

Попри високу диференціацію та структурування конкурентних відносин, в переважній більшості економічних концепцій та існуючих підходах до трактування важко чітко виокремити розуміння авторами конкурентоспроможності людського капіталу. Останній, як правило визначається у формі категорії, отриманої на основі інтуїтивного сприйняття та логічного перенесення характеристик притаманних конкурентним відносинам у сфері господарських операцій, з не завжди обґрунтованим поясненням причин механістичного перенесення не властивих людському капіталу характеристик.

Зокрема, як показав огляд публікацій, конкуренція розглядається, як: економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, отримання найбільших прибутків; механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин; важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування; суперництво між суб'єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку; ринкова сила, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції, яка урівноважує ринкові ціни; змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач; боротьба, суперництво у будь-якій області, – громадська форма зіткнення ринкового господарства в ході реалізації індивідуальних економічних інтересів.

На відміну від конкуренції, серед понять конкурентоспроможності не знайшло відображення навіть загальне, інтегральне трактування. Натомість, конкурентоспроможність розглядається на рівні: країни – сукупність властивостей, притаманних національній економіці, які визначають здатність країни конкурувати з іншими країнами; підприємства – здатність створювати, виробляти і продавати товари та послуги, цінові й нецінові якості яких привабливіші, ніж в аналогічної продукції конкурентів; товару – здатність продукції бути привабливішою для покупця в порівнянні з іншими виробами аналогічного виду й призначення, завдяки кращій відповідності її якісних і вартісних характеристик вимогам ринку й споживчим оцінкам.

Очевидною причиною відсутності трактування конкурентоспроможності на рівні понятійно-категорійного апарату слід вважати різницю в часі між зародженням основних конкурентних теорій та концепцій економіки знань, інформаційного суспільства, а також людського капіталу, як основної рушійної сили. Наявні спроби інтерпретувати поняття конкурентоспроможності людського капіталу здійснювались виключно у періодичних публікаціях та не підкріплені достатніми аргументам на користь авторського бачення.

Не зупиняючись на перерахуванні переваг та недоліків запропонованих інтерпретацій, доцільно звернути увагу на основоположні складові розвитку проблеми. Слід констатувати хибність інтерпретації досліджуваної категорії, як, наприклад, "сукупності якісних і вартісних характеристик специфічного товару "робоча сила", що забезпечують задоволення конкурсних потреб роботодавців, у працівниках певної кваліфікації". В більшості схожих до приведеного трактувань: по-перше, акцент зміщується на інтерпретацію в межах трудових концепцій, де людський капітал розглядається виключно як робоча сила та трудові ресурси; по-друге, ігнорується інвестиційно-цінова характеристика людського капіталу, тобто інтерпретація в якості активу, що знаходиться у володінні, розпорядженні та користуванні носія, розпорядженні та користуванні бізнесових структур, а також забезпечує користування наслідками життєдіяльності для держави, з орієнтацію на сукупність природніх та набутих характеристик одиниці чи сукупності трудових ресурсів; по-третє, ігноруються основоположні відмінності між категоріями людський потенціал та людський капітал, з перенесенням на людський капітал ключових характеристик потенціалу, в першу чергу природніх та набутих рис, з нівелюванням механізму селективного відбору та процесу перетворення потенціалу в капітал, тобто капіталізації людського потенціалу; по-четверте, довільно інтерпретується статус людського капіталу, де останній розглядається як виконана дія, доконаний факт, поточний процес, а не готовність до потенційного суперництва, чим фактично виступає вказана категорія; по-п'яте, ігнорується необхідність диференційованого підходу до інтерпретації людського капіталу особи, що не орієнтований на отримання господарських ефектів, і людського капіталу держави, що не передбачає господарської діяльності серед функціонального навантаження; по-шосте, пропоновані підходи до інтерпретації не відображають змістовні, структурні та причинно-наслідкові зв'язки взаємовідносин носіїв, користувачів та розпорядників людського капіталу в ході можливої конкуренції.

Приведені застереження ґрунтуються на невід'ємних характеристиках людського капіталу, і очевидно поряд з визначенням недоліків наявних підходів до трактувань людського капіталу не викликають сумніву бути застосованими в якості критеріїв його формалізації, тобто понятійно-категорійної інтерпретації.

Отже, конкурентоспроможністю людського капіталу слід вважати наявність в розпорядженні суб'єкта конкурентних відносин активів, сформованих на основі придатних до застосування в ході конкуренції елементів та характеристик людського потенціалу, здатних, на етапі суперництва з аналогічними суб'єктами конкурентних відносин, забезпечити досягнення сприятливих умов, отримання ресурсів, досягнення та утримання ринкових, соціальних чи економічних позицій, матеріальних та нематеріальних благ, ефекти та цілі діяльності.

В межах міжрівневої диференціації, існує необхідність формалізації поняття людського капіталу особи, бізнесових структур та національної економіки. Зокрема, конкурентоспроможністю людського капіталу особи слід вважати наявність в її розпорядженні активів, сформованих на основі природних фізіологічних можливостей та набутих знань, вмінь, менталітету, характеру, придатних до застосування, в ході суперництва з іншими особами, забезпечити їх відновлення, фізіологічне відтворення, соціальний, психологічний, освітній розвиток.

В свою чергу, в поняття конкурентоспроможності людського капіталу бізнесових структур закладається комплекс цілей та завдань їх функціонування, що відображає весь спектр фундаментальних та прикладних проблем, цілей та завдань господарської діяльності. Водночас, на сучасному етапі розвитку суспільних формацій, за домінування індустріального типу організації національної економіки, конкурентоспроможність людського капіталу розглядається однією зі складових, проте не єдиною у забезпеченні конкурентоспроможності бізнесових структур.

З урахуванням тенденцій суспільного розвитку, з певністю можна передбачити, перехід людської складової конкурентоспроможності бізнесових структур зі статусу складової в ключовий системоутворюючий елемент. Приклади, що підтверджують сказане чітко простежуються при порівняння промислових підприємств, як представників індустріального етапу економічного розвитку та таких компаній, як Microsoft, Google, Apple та ін. представників інформаційного суспільства.

Ключовими конкурентними складовими людського капіталу держави виступає спроможність освоїти зарубіжні інвестиції, забезпечити їх технічними та технологічними знаннями. Конкуренція в глобалізованому світі загострюється не за окремі економічні ресурси, а за домінуючу роль держави. Останнє, в межах існуючої парадигми ототожнюється з економічним потенціалом, масштабами економічного розвитку, часткою національної економіки в загальносвітовій.

Логічним продовженням з'ясування особливостей формування конкурентоспроможності людського капіталу в економіці знань є процес реалізації конкурентних відносин. З огляду на лише зародження механізмів та інститутів знаннєвої економіки та, як показує практика, закономірна незмінність формування монополій та конкурентних відносин, доцільно виділити досконалу та недосконалу, недобросовісну, цінову та нецінову, покупців та споживачів, та інші види конкуренції.

Розподіл конкурентних позицій в межах виділених груп ґрунтується на альтернативному способі досягнення цілей та завдань учасників ринку, серед яких з усієї сукупності відносин доцільно виділити дві групи, з відмінними механізмами формування відносин та наслідками. Першу групу конкурентних відносин слід формалізувати за переслідуваними цілями, з розмежуванням двох учасників: особи – носії людського капіталу, що одночасно мають право володіння, користування та розпорядження; бізнесові структури та прирівняні до них соціально-економічні та суспільні інститути, що виступають користувачами людського капіталу, мають право користування та розпорядження.

Приведені учасники взаємодіють між собою в ході реалізації конкурентних відносин, проте, переслідують різні цілі та завдання діяльності. Тому, в традиційному трактуванні досліджуваної проблеми не вступають в конкурентні відносини, суперництво. Разом з тим, обидві групи учасників активно користуються ефектами та наслідками конкурентних відносин.

Держава не вступає у безпосередні взаємовідносини з носіями людського капіталу чи бізнесовими структурами з приводу його передачі, і користується виключно ефектами від його формування використання та відтворення. Водночас, вказані ефекти гіпотетично, прямим та опосередкованим чином визначаються ефективністю законодавчої та нормативної бази, регуляторної політики.

Інша група учасників об'єднана за критерієм конкурентних відносин – учасники, що переслідують однакові цілі та завдання, і в силу намагання їх досягнути, вступають у суперництво за ресурси формування, відтворення та розвитку, активи від володіння людським капіталом тощо.

В межах другої групи слід виділити рівні конкурентних відносин та конкурентних груп. Серед них: перший – конкуренція серед осіб – носіїв людського капіталу, реалізується у формі суперництва за ресурси виховання, початкової, професійної та вищої освіти, медичного забезпечення, за робочі місця, соціальний статус в межах, формування, відтворення та розвитку людського потенціалу; другий – конкуренція серед бізнесових структур – користувачів, реалізується у формі суперництва за право розпоряджатись людським капіталом; третій – конкуренція серед держав, реалізується у формі суперництва за ресурси світової економіки на основі ефектів розвитку, формування та використання людського капіталу.

В межах гіпотетичних ситуацій та існуючих прикладів, застосування цінової та нецінової форм конкуренції має як позитиви так і недоліки. Очевидно, перший важіль конкурентного впливу найбільш простий в застосуванні, і одночасно не вимагає значних додаткових ресурсів. Водночас, спокуса частого використання цінового важеля конкурентних переваг, як правило обертається аналогічною реакцією суперників, з не однократним повторенням зменшення ціни людського капіталу. Як наслідок, власник людського капіталу не отримує необхідних ресурсів на його відтворення та розвитку, розпорядник та користувач – нижчі ефекти на інвестований в актив капітал.

Гіпотетичні наслідки загострення цінової конкуренції виступають аргументом на користь застосування нецінових важелів. За змістовним наповненням нецінові важелі характеризуються якісними перевагами людського капіталу в розпорядженні суб'єктів конкурентних відносин. В силу специфічного характеру досліджуваного активу наявність сформованих за його рахунок конкурентних переваг не можливо подолати в короткотерміновому періоді. Такого роду активи ототожнюються з високим фаховим рівнем, обмежено поширеними знаннями та досвідом, високими природними та набутими здібностями. Таким чином, нецінові конкурентні переваги забезпечують вищі конкурентні позиції, визначають вплив на тривалу перспективу та недоступні іншим конкурентам.

Повна версія: Ніколайчук М.В. Конкурентоспроможність людського капіталу в системі сучасних чинників розвитку економіки знань / М.В. Ніколайчук // Економічний аналіз : зб. наук. праць. Тернопільський національний економічний університет. - Тернопіль  : ВПЦ ТНЕУ "Економічна думка", 2011. - Вип. 9. - Частина 3. - С. 211 - 214.

Views: 1619 | Added by: nikolaychuk | Tags: людський капітал, Ніколайчук М.В., конкурентоспроможність, управління людським капіталом | Rating: 0.0/0
Total comments: 0
Only registered users can add comments.
[ Sign Up | Log In ]
Site menu
Search
Log In
Calendar
«  Березень 2012  »
НдMoTuWeThFrSa
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Entries archive
Our poll
Хто заслуговує на висування єдиним кандидатом в Президенти в 2015 році від опозиції?
Total of answers: 54
Site friends
  • Official Blog
  • uCoz Community
  • FAQ
  • Textbook
  • Statistics

    Онлайн всього: 1
    Guests: 1
    Користувачів: 0
    Copyright MyCorp © 2017
    Hosted by uCoz