Субота, 16.12.2017, 19:47
Welcome Гость | RSS

Кафедра міжнародних економічних відносин

Блог

Home » 2011 » Жовтень » 1 » Мобільність людського капіталу в системі ключових чинників формування глобальних конкурентних відносин
10:26
Мобільність людського капіталу в системі ключових чинників формування глобальних конкурентних відносин

Мобільність робочої сили поряд з демографічним, освітнім, фізіологічним потенціалами виступає одним з ключових чинників конкурентоспроможності людського капіталу. Поряд з існуванням великої кількості визначень, з точки зору конкурентоспроможності, мобільність варто трактувати, як здатність до здійснення змін, адекватної реакції на зміни середовища та бажання змінювати компоненти власного статусу людського капіталу.

Глобалізація світової економіки, як і глобалізація світового ринку праці призвели до закономірних змін в якісних та кількісних характеристиках людського капіталу і потенціалу, загального зростання конкурентоспроможності, реструктуризації національних ринків праці, частковому зменшення та зникненні бар'єрів між ними. Водночас, глобалізація призвела до виникнення нових, нехарактерних для світової та національних економік, явищ, що не знайшли відображення традиційно здійснюваних економічних та демографічних досліджень.

В сучасній вітчизняній економічній думці традиційно приділяють увагу двом видам мобільності, яку характеризують як мобільність робочої сили :

- територіальну мобільність – процес територіального переміщення населення з причин політичного, економічного, соціального, релігійного чи особистого характеру;

- трудову мобільність – принципову готовність особи до зміни посади, професії, місця роботи, місця проживання і способу життя в цілому.

Зміни привнесені переглядом статусу людини, як фактора економічного відтворення та соціального розвитку в глобалізованому світі інформаційного суспільства та економіки знань, свідчать про спрощене трактування та рудиментарний характер обмеження виключно територіальною та трудовою мобільністю.

Не обмежуючись констатацією лише трудових підходів, слід зазначити, що для аналізу конкурентоспроможності людського капіталу доцільно також застосувати напрацювання суміжних наук, серед яких в межах соціологічних досліджень та оцінки процесів в освітній сфері виділяють також:

- соціальну мобільність – перехід індивіда, соціального об'єкта або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої ;

- мобільність наукових кадрів – здатність вчених до зміни спеціалізації, об'єкта дослідження, місця роботи, місця проживання і т.п. .

Наявність відмінних рис людського капіталу, людського потенціалу, робочої сили, трудового потенціалу, вимагають розширення переліку складових мобільності в ході визначення управлінського інструментарію та механізму управління конкурентоспроможністю людського капіталу.

Зокрема доцільним є додаткове виділення наступних видів мобільності людського капіталу:

- фізіологічної – здатності до зміни діяльності в межах всього комплексу фізіологічних можливостей людини;

- інтелектуальної – здатності до швидкої зміни видів та форм інтелектуальної діяльності без зниження ефективності та результативності;

- освітньої – здатності засвоювати нові знання отримані в ході трудової, громадської, суспільної діяльності, власного самовдосконалення та в процесі навчання;

- ментальної – лояльного відношення, спроможності активно реалізовувати людський потенціал в ментально відмінному від середовища особи суспільстві;

- психологічної – здатності працювати та досягати високих результатів в різних малих соціальних групах;

- цінової – здатності до цінової конкуренції за кращі умови відтворення людського потенціалу та його конвертації в людський капітал;

- інвестиційної – здатності до капіталізації інвестицій та високої інвестиційної віддачі;

- ринкової – здатності адаптуватись до ринкової кон’юнктури;

- особистої – здатності на особисту концентрацію та мобілізацію ресурсів в ході реалізації власного потенціалу;

- господарської – здатності на отримання господарського ефекту від активу;

- функціональної – спроможності реалізувати одночасно несумісні, несхожі функції протягом короткого періоду часу;

- інноваційної – здатності до модернізації, оновлення та розвитку людського потенціалу, вдосконалення формування та реалізації активу;

- інформаційної – спроможності охоплення інформаційного потоку, пошуку інформації, її раціонального застосування;

- естетичної – здатності естетичного оформлення суспільної поведінки та міжособистої взаємодії в межах малих груп.

Для глобалізованих ринків праці правомірним є розгляд в якості результату розвитку територіальної та соціальної мобільності. З обраних категорій, на наше переконання, на початку розвитку глобального ринку праці домінантний вплив здійснила саме територіальна мобільність, яка забезпечує зближення національних ринків праці, їх уніфікацію в межах світової економіки. Останнє призвело до загострення конкуренції між носіями людського капіталу:

- на індивідуальному рівні за ресурси формування людського потенціалу та робочі місця;

- на бізнесовому рівні за цільові товарні ринки, на основі продуктів, конкурентоспроможність яких забезпечує рекрутований людський капітал;

- на рівні національної економіки за потенціал соціально-економічного розвитку відтворений в межах мультиплікативних ефектів від життєдіяльності носіїв людського капіталу.

Таким чином, логічно зробити висновок, що зростання територіальної мобільності гіпотетично призводить до підвищення конкурентоспроможності людського капіталу.

Наявні статистичні показники демонструють тенденцію до зростання обсягів трудових міграцій , що об'єктивно можливо лише за умов зростання чисельності носіїв людського капіталу готових до міграції. Останніх слід сприймати в якості додатково мобілізованих працівників, а факт зростання їх кількості – зростання мобільності людського капіталу.

Отримання досвіду від співробітництва, конкуренції, міжособистого спілкування об'єктивно виступає аргументом на користь сприяння формуванню людського капіталу як країни реципієнта так і країни донора. В силу закономірності трудових міграцій – прибуття з менш розвинених країн до розвинених, трудові мігранти набувають управлінського, технічного, технологічного та підприємницького досвіду, отримують додаткове матеріальне забезпечення, розширюють кругозір та формують міжкультурну толерантність що виступає переконливим аргументом на користь позитивів для країни донора у формі нарощення людського капіталу після повернення та забезпечення ресурсами особистого розвитку та розвитку членів сімей.

Поряд з перевагами для міграційного донора, конкуренція за робочі місця стимулює до самовдосконалення місцевих працівників, що тотожне нарощенню людського капіталу, а можливість отримати соціально-культурний досвід забезпечує міжнаціональну та міжетнічну толерантність, вміння працювати з іноземними партнерами тощо. Таким чином, незважаючи на негативні висновки з приводу наслідків міграцій з країн третього світу , перерозподіл людського капіталу в межах міжнародних трудових міграцій виступає бажаним явищем.

Загострення конкуренції за робочі місця, ресурси розвитку та відтворення людського капіталу, призводить до змін характеру, нагромадження нових вмінь, навичок, досвіду, що об'єктивно виступають новими чинниками життєзабезпечення притаманного особистому людському капіталу, розвитку притаманного бізнесовому людському капіталу, соціальної активності притаманного людському капіталу економіки країни.

Вказані зміни виступають чинниками – основою трансформації ефектів територіальної мобільності в соціальну мобільність. Тобто, в результаті інтенсифікації, міжнародні міграції, поряд інтернаціоналізацією виробництва на основі міжнародного поділу праці виступили, ключовим чинником, що спричинив перетворення явища соціальної мобільності в детермінанту конкурентоспроможності людського капіталу.

За багатогранністю процесу, складністю управління та релевантними наслідками, роль соціальної мобільності у формуванні людського капіталу, неможливо перебільшити, враховуючи, що міграційний чинник виступає одним з багатьох складових, що призводить до її активізації.

Наявні на сучасному етапі результати соціологічних та міждисциплінарних досліджень констатують наявність двох видів соціальної мобільності – міжгенераційної та внутрігенераційний, а також двох основних її типів – вертикальної та горизонтальної . За змістовним наповненням вертикальна мобільність ідентифікується переміщенням між соціальними групами, і розглядається як:

- соціальний підйом у випадку зростання соціального статусу, що також ідентифікується як добровільне набуття ознак вищої групи;

- зниження соціального статусу, ідентифіковане з вимушеним переходом до нижчої соціальної групи.

Як альтернатива вертикальній, горизонтальна соціальна мобільність ототожнюється з переходом між соціальними групами одного рівня.

В межах існуючих трендів соціальної мобільності показовими є тенденції її розвитку в Україні. За відсутності історично сформованих бар'єрів українське суспільство формально відноситься до суспільств змішаного типу в якому присутні як внутрігенераційні, так і міжгенеграційні можливості формування соціальної мобільності. Таким чином, знімається актуальність видових бар'єрів генерування соціальної мобільності, що виступають невід'ємною частиною формування соціальної мобільності, наприклад, в Індії в межах існування поділу суспільства на касти , чи навіть існування їх рудиментарних форм приналежності до груп еліти, зокрема князів, герцогів, графів в країнах Західної Європи.

Як наслідок, українське суспільство протягом кількох поколінь перетворилось з традиційно аграрного в індустріальне. Разом з тим, ні статус селянина, ні статус робітника чи представника родини з професійною династією не успадковується. Як наслідок горизонтальна соціальна мобільність вважається фактично нормою, та найчастіше реалізується переїздом представників молодого покоління. В таких умовах соціальна мобільність сприймається життєво необхідною нормою.

Не вдаючись до деталізації, слід висловити переконання про високу соціальну мобільність українців. Останнє підтверджується еволюцією готовності реалізації потенціалу горизонтальної соціальної мобільності і за межі етнічних територій, що в період заборони еміграції вилилось в участь українців в освоєнні цілини, розробці нафтогазоносних родовищ Сибіру, а з падінням тоталітарної системи – в тимчасові трудові міграції до Східної, Південної, Центральної та Західної Європи, Північної Америки, Ізраїлю, Північної Африки тощо.

Констатація високої соціальної мобільності людського капіталу України супроводжується прикладами прояву основних її тенденцій :

- масова примусова, вимушена міжпрофесійна мобільність зумовлена наслідками соціально-економічної кризи зі структурними інституційними змінами, що супроводжуються різким зростанням безробіття, зникненням потреби в окремих професіях;

- домінантними тенденціями на сучасному етапі формування соціальної мобільності виступили спадні соціальні переміщення абсолютної більшості населення;

- лише для не чисельної групи правлячої еліти зміна економічної формації супроводжувалась соціальним підйомом;

- складовою стратегії індивідуального успіху стала зміна професії;

- неефективна система державних соціальних гарантій перетворилась на примус до самозайнятості без професійної перекваліфікації;

- зниження соціального статусу суттєво переважає його зростання;

- стратегії успіху супроводжуються досягненням результату переважно в групі економічно активної молоді у той час, як середнє та старше покоління орієнтуються виключно на виживання.

Інша виділена складова мобільності людського капіталу – трудова, і її підвид – мобільність наукових кадрів, на наше переконання зазнають опосередкованого впливу глобалізаційних процесів через приведені прояви та наслідки формування територіальної та соціальної мобільності, і також більшою мірою через структурну трансформацію національних економік, окремих галузей, інтенсифікацію інноваційних процесів спровоковані формуванням загальносвітової економіки.

Окремого аналізу потребує вплив розвитку світової економіки на мобільність людського капіталу. Еволюційні зміни економічних формацій вилились на початковому етапі в перехід від аграрного суспільства до індустріального, де роль людини та людського потенціалу виявися на порядок вищим. Водночас з еволюцією економічної та господарської системи гострота проблеми зростала. Перегрівання економіки, проблеми перевиробництва, спонукали до підвищення ефективності управління, і таким чином спровокували динамічний розвиток інформаційного забезпечення спочатку господарських процесів, пізніше суспільних та соціальних сфер, і в кінцевому результаті – перетворення інформації у важливий продукт, фактор економічного розвитку.

Найвищою стадією констатованого процесу виступає поява і розвиток інформаційного суспільства. Водночас ефекти, у формі раціоналізації господарського механізму та систем державного регулювання, стали доступними вже на перехідному етапі між індустріальним суспільством та економікою знань. В першу чергу, володіння інформацією забезпечило доступ до господарських ресурсів за межами національних економік. Як наслідок, вищі очікувані, відносно національних економічних систем, ефекти від застосування людського капіталу країн третього світу спровокували масове перенесення до них виробничих потужностей.

Останнє радикально змінило підходи до розміщення продуктивних сил. Характерний для індустріального суспільства підхід, розміщення виробничих потужностей поблизу сировинної бази або споживачів, на перехідному етапі змінено на розміщення поблизу значних резервів недорогої робочої сили. І хоча на рівні дослідження людського капіталу та демографії вказаному процесу не надається значної уваги, з певністю можна стверджувати, що він виступає перехідним етапом у формуванні політики бізнесових структур у мобілізації людського капіталу. З цього часу для бізнесових структур елементом управління виступає не застосування мобільності людського капіталу в якості позитивного чинника досягнення цілей господарської діяльності, а його мобілізація та перетворення в такого роду чинник.

На практиці мобілізація людського капіталу економік інших країн ототожнюється з закордонним розміщенням виробництв транснаціональних корпорацій, – однією з головних ознак глобалізації. В свою чергу, транснаціональні корпорації виступають основними рушіями глобалізації, і відповідно – чинником формування людського капіталу і соціальної мобільності. Отримувані вторинні ефекти мобільності поширюються на рівні людського капіталу особи та країни.

Основними проявами вторинних ефектів, що спричиняють формування людського капіталу особи є навчання місцевих спеціалістів іноземними компаніями, переймання управлінського, бізнесового та трудового досвіду передових компаній та розвинених країн, намагання підняти свій та членів сім'ї інтелектуальний, матеріальний та соціальний рівень, можливість отримання вищого за звичайний обсяг доходу тощо. З огляду на ймовірні елементи впливу транснаціональних компаній та глобалізації, слід виділити прямі – безпосереднє формування людського капіталу та опосередковані – формування людського потенціалу, наслідки.

Прямий вплив глобалізації на людський капітал реалізується через перетворення різностороннього незадіяного, в межах існуючого господарського механізму національної економіки, людського потенціалу. Тобто, прихід в економіку транснаціональних компаній супроводжується конвертацією незадіяних національними суб'єктами господарювання складових людського потенціалу.

Опосередкований вплив, на відміну від прямого, провокує розвиток складових виключно людського потенціалу, формує його як на особистому рівні так і на рівні держави. І лише сформований людський потенціал конвертується в капітал. На додаток до наведених практичних проявів провокування розвитку людського капіталу особи, на рівні держави прихід транснаціональних корпорацій супроводжується зростанням доходів, споживання, що на основі мультиплікативних ефектів призводить до зростання масштабів економіки.

Гіпотетично звична нам міграційна мобільність людського капіталу в описаній ситуації набуває другорядного значення. Конвертація людського потенціалу в людський капітал та нарощення конкурентоспроможності відбувається виключно за рахунок соціальної мобільності, забезпеченої поглибленням мобілізації та включенням в неї України.

Поряд з перерахованими особливостями та наслідками глобалізації, складовими впливу на ринок праці, що відбувається на основі взаємозалежності та взаємопроникнення національних економік, виділеними в наукових дослідженнях та регуляторній практиці виступають:

1. Структурна трансформація ринку праці. Включення національної економіки в глобалізаційні процеси призводить до загострення конкуренції та імпорту національними компаніями новітніх технологій. Наслідком розширення доступу до інноваційних технологій, технічного забезпечення, світового досвіду господарської діяльності виступає суттєве зростання продуктивності персоналу, його вивільнення, зниження частки сільського господарства та промисловості, деконцентрація промисловості та акумулювання людського капіталу в секторі послуг.

На початкових етапах структурних зрушень варто очікувати зростання безробіття. Водночас, не слід його сприймати за недолік, оскільки протягом нетривалого часу переорієнтація на сферу послуг призводить до зростання соціальної та економічної мобільності, підвищення конкурентоспроможності людського капіталу до середнього для світової економіки рівня.

2. Подолання дисбалансу попиту та пропозиції робочої сили. Динамічний економічний розвиток призводить до формування нових галузей та секторів економіки, водночас традиційні галузі втрачають статус основних, що за звичай призводить до вивільнення значної частини людських ресурсів та структурного безробіття. Останнє ототожнюється з дисбалансом попиту та пропозиції на ринку праці, коли існуючий людський капітал не відповідає запитам економіки. З часом, перекваліфікація та отримання додаткової освіти забезпечує збільшення частки людського капіталу, що заповнює новоутворені робочі місця.

3. Трансформація структури попиту на робочу силу. Становлення інформаційного суспільства та економіки знань, як закономірних супутніх процесів глобалізації світової економіки супроводжується скороченням попиту на некваліфіковану робочу силу. Як наслідок – стимулювання до вдосконалення людського потенціалу та підвищення конкурентоспроможності людського капіталу.

4. Перенесення виробничих потужностей. Традиційно низько-кваліфікована робоча сила, розміщена в країнах третього світу, отримує доступ до знань, вмінь та досвіду, накопичених в розвинених країнах протягом 150-200 останніх років, яких в інший спосіб отримати не змогла б.

Водночас незважаючи на стійке переконання здійснення НДДКР та фундаментальних досліджень в межах розвинених економік, приклад Індії, Малайзії та Індонезії, свідчить про їх перенесення до нових індустріальних країн, з логічними ефектами розширення доступу до передових світових наукових здобутків. Як наслідок, перенесення виробництва в країни третього світу забезпечує розвиток людського капіталу в цих країнах з досягненням ним якісних характеристик на рівні нових індустріальних країн та опосередковано провокує в них зростання соціальної мобільності.

Аналогічно, перенесення НДДКР та фундаментальних досліджень до нових індустріальних країн забезпечує розвиток в них якісних характеристик людського капіталу до рівня економічно розвинених країн. Спровоковане, таким чином, зростання соціальної мобільності створює передумови зростанню людського капіталу країни та переходу у групу економічно розвинених країн.

5. Зростання мобільності людського капіталу. Поглиблення глобалізації розширює кругозір та інформаційне охоплення світових процесів носіями людського капіталу. Диференціація національних економік, і в першу чергу їх офіційних та неофіційних ринків праці, виступає мотивом до міграції людського капіталу. Відтак просторові переміщення виступають супутнім явищем глобалізаційних процесів для включених у них національних економік.

Об'єктивно міграційні насліди глобалізації для людського капіталу слід ототожнювати з позитивами розвитку досліджуваної проблеми. В межах національних ринків традиційно існує сектор робочих місць, непривабливих через високу трудомісткість чи низький розмір оплати праці для місцевого населення. Таким чином, заповнення мігрантами непривабливих робочих місць забезпечує для економіки виконання робіт, та здійснення функцій, неможливих для закритих економічних систем. Як наслідок, людський капітал країни зростає, дає можливість вступити в конкурентну боротьбу за інвестиції в національну економіку за новозабезпеченими функціями. Водночас для країни-донора послаблення тиску на ринок праці та соціальну систему знімає проблему негативних наслідків системних економічних криз для формування, відтворення та застосування людського потенціалу.

На рівні людського капіталу бізнесових структур переваги присутні для країни реципієнта. Наявність такого роду людського капіталу стимулює утворення та розвиток галузей та секторів економіки, існування яких без працівників-мігрантів неможливе. Економічний ефект утворений таким чином, призводить до додаткового залучення інвестицій, зростання масштабів національної економіки. Для країни-донора, досвід отриманий мігрантами виступає запорукою розвитку економіки за умова повернення, розвитку бізнесових структур та нових секторів економіки, надходження інвестицій від носіїв людського капіталу.

На рівні людського капіталу особи, формується ресурсна база розвитку та відтворення людського потенціалу, досвід співпраці з особами інших ментальних та національних груп, передовий досвід соціальної організації суспільства, міжетнічної взаємодії.

Провоковане глобалізацією зростання соціальної мобільності забезпечує динамічне відтворення людського капіталу за рахунок пошуку осіб з високим людським потенціалом серед кожної з верств населення країни. Усунення перепон, за рахунок високої мобільності, зміни приналежності до соціальних груп, динамічне генерування розвитку еліти.

6. Утворення нетрадиційних форм зайнятості. Особливою формою виступає праця вільнонайманих працівників (freelancer), коли суб'єкт господарювання, приватні особи чи органи влади виступають з пропозицією виконання певної інтелектуальної праці, оплата якої проводиться без укладання договірних відносин. Ключовою перевагою застосування вільнонайманих працівників – можливість використання людського капіталу з будь-якої точки планети, ігноруючи при цьому національні кордони.

7. Підвищення впливу транснаціональних корпорацій (ТНК) на ринок праці. Транснаціональні корпорації володіють близько 40 % виробничих ресурсів та охоплюють близько 75 % світової торгівлі . Водночас вони виступають основним каналом експорту-імпорту капіталу, технологій, основних засобів, ноу-хау, інвестицій, управлінського досвіду, інтелектуального капіталу тощо. Таким чином, об'єктивно розвиток людського капіталу країни, бізнесових структур та особи прямим чином залежить від присутності ТНК на національному ринку. Узагальнення існуючих закономірностей, зокрема залежності рівня економічного розвитку та наявного людського капіталу, демонструє тенденцію низького рівня вказаних показників для країн, що обмежують присутність ТНК.

Прихід ТНК, наприклад, до країн Перської затоки забезпечив швидкий розвиток людського капіталу та зростання рівня соціально-економічного розвитку Кувейту, Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів . Прихід ТНК на ринки Східної Європи сприяв швидкому реформуванню посттоталітарних країн, зростанню в них конкурентоспроможності людського капіталу, прикладами чому є економіки Польщі, Чехії, Угорщини .

На відміну від більшості розвинених країн, Японія та Південна Корея класифікуються як монополістичні економіки, в яких домінують ТНК. Наявність останніх забезпечила стрімкий розвиток Японії після Другої Світової війни та перетворення в одного з лідерів економічного розвитку, і Південної Кореї після конфлікту на Корейському півострові. Для порівняння, відсутність ТНК в Індонезії, Малайзії та інших країнах регіону за інших однакових умов, не дала цим країнам можливість перейти до групи розвинених країн .

Підсумовуючи приведені аргументи, слід відзначити, що інтенсифікація міжнародної міграції об'єктивно сприяє стимулюванню соціальної мобільності людського капіталу, провокуванню соціальних зрушень та економічних перетворень. Глобалізація на додаток до інтенсивного розвитку міжнародної міграції людського капіталу призводить до соціально економічного розвитку та переходу країн третього світу до групи нових індустріальних країн, і останніх до групи розвинених країн, з орієнтацією на розвиток на основі індустріальної економіки, інформаційного суспільства та економіки знань. Одночасно вказані метаморфози супроводжуються переходом країн від статусу міграційного донора до міграційного реципієнта, підтвердженням чому виступає історія розвитку міжнародних міграцій Польщі, Італії, Португалії та інших країн.

З доповіді на Науково-практичній конференції "Соціально-економічні та етнокультурні наслідки міграції для України". Національний інститут стратегічних досліджень 27.09.2011.  http://nikolaychuk.at.ua/news/2011-10-01-69

Views: 1114 | Added by: nikolaychuk | Tags: конкуренція, людський капітал, глобалізація, мобільність людського капіталу | Rating: 0.0/0
Total comments: 0
Only registered users can add comments.
[ Sign Up | Log In ]
Site menu
Search
Log In
Calendar
«  Жовтень 2011  »
НдMoTuWeThFrSa
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Entries archive
Our poll
Хто заслуговує на висування єдиним кандидатом в Президенти в 2015 році від опозиції?
Total of answers: 54
Site friends
  • Official Blog
  • uCoz Community
  • FAQ
  • Textbook
  • Statistics

    Онлайн всього: 1
    Guests: 1
    Користувачів: 0
    Copyright MyCorp © 2017
    Hosted by uCoz